Шляхи  створення гуманістичного освітнього середовища навчального закладу на засадах  випереджаючої освіти для сталого розвитку  як чинника  успішної соціалізації учнів

Приєднуючись до думки педагога сучасності І.Д.Беха про те, що «людина може бути ціннісним орієнтиром і «мірою всіх речей», якщо вона сповна оволодіє культурно-духовним надбанням як регулятором своєї життєдіяльності», можна з упевненістю зазначити: у навчально-виховному процесі дитина є головним об’єктом формування людини як особистості. Учасники педагогічного процесу впродовж усього навчально-виховного шляху лише сприяють, допомагають розкритися тим природним задаткам, які в майбутньому реалізуються в само здатності особистості, її духовності і суверенності.

Сучасне людство дедалі більше усвідомлює необхідність перегляду способу власного життя, вболіваючи за своє і своїх близьких здоров’я, за спосіб життя, яке потребує безпечності, краси і радості. Аби це стало нормою, треба розв’язати цілу низку проблем сьогодення, що неможливо зробити водночас: необхідна тривала послідовна освіта, яку слід розпочинати від дня народження дитини.

У навчальному закладі освіти, де накопичено значний і цінний досвід виховання дітей, результативність навчально-виховної роботи залежить не лише від педагогічного колективу, а й від батьків, громадськості.

В одній із своїх праць про людину і її творчий розум академік М.М. Амосов зазначив, що «… вихованням (освітою, релігією, ідеологією) можна замінити природні потреби десь на 25%, якщо не підтримувати ці досягнення, людина повернеться до свого біологічного початку». Тобто, «біологія людини визначає коридор варіантів її поведінки, а також розвиток суспільства».

Автор даної монографії, розробляючи і обґрунтовуючи соціально-педагогічну концепцію екологічної освіти «Сім’я – дитячий садок – школа – позашкільний та вищий навчальні заклади», опирається на створені ним науково-методичні моделі, які за своїм змістом спрямовані на забезпечення послідовного формування особистості. Найважливішими з них є школа майбутніх батьків (один із елементів родинної педагогіки); творчі об’єднання учнів основної і старшої шкіл; малі (короткі) екскурсії в природу навколо своєї місцевості.

Перш ніж налаштовуватись на використання природних об’єктів і застосування природоохоронних заходів, треба навести порядок у свідомості і культурі людей, поглиблювати і розширювати екологічну освіту. Кожна людина повинна вступати в суспільне життя з усвідомленим розумінням цілісності світу, що її оточує, і свого місця в ньому.

Формування екологічної освіти, яка поступово закладатиме в особистості підгрунття екологічної культури, спрямовується на виховання нової людини, головним принципом моралі якої стане любов до ближнього і природи в цілому.

Екологічний освітньо - культурний напрямок розвитку особистості розглядається з двох боків. По-перше, це – теоретична галузь знань про місце і роль людини в біосфері; по-друге, це – сукупність певних дій і технологій освоєння людиною навколишнього середовища.

Знання природи рідного краю і дбайливе ставлення до неї вважалися з давніх-давен однією з головних рис нашого народу. Його працелюбність, високі моральні якості, фізична сила відображалися в казках, легендах, прислів’ях, народних піснях. Норми людської поведінки закріплювалися державними актами. В них містилося чимало заборон щодо полювання та хутрових звірів та виловлювання певних видів риб під час нересту, закладалися засади формування заповідних територій – «мисливських угідь». Отже, екологічне виховання має глибокі корені в історії українського народу. Воно здійснювалося завдяки участі дітей у святах, обрядах, ритуалах на честь богів природи.

Безсумнівно , що прадавні природоохоронні звичаї, які дійшли до нас у вигляді фольклорної спадщини, не втратили свого значення й донині. Популяризація народних традицій через еколого-натуралістичні напрямки, розглядається, як одна із складових екологічного виховання, розуміння того, що «природа є не тільки годувальницею. Вона – це материнське лоно, в якому формується не лише фізичний, а й духовний генотип людини. Більше того, духовний генотип суспільства і культур, націй і все людства. Природа – не тільки всеосяжна матерія, джерело Буття, а й безсмертний Дух, горнило Свідомості. Тож приємно усвідомлювати, що мірою всіх речей є Людина. Але необхідно усвідомлювати й те, що Вчителем людини є природа» (П.П. Кононенко, 1994) .

Екологічна освіта і її морально-виховні елементи формуються не лише завдяки набуттю навичок раціонального природокористування, а й через розкриття можливостей людини, її сутнісної природи. Цей процес не повинен обмежуватися тільки засвоєнням певних знань. Адже не кожна людина, котра володіє достатнім рівнем знань, буде екологічно-культурною особистістю. Екологічне виховання охоплює увесь комплекс людського буття.

Охоплення підростаючого покоління екологізованим навчально-виховним процесом – запорука у майбутньому мати екологізоване виробництво, надання йому особливостей, характерних для біосфери і, передусім, забезпечення замкненості виробничих циклів, утилізації відходів. Не менш важливим завданням є переорієнтація всього суспільства на збереження навколишнього світу, формування високоосвіченої людини і її екологічної культури, а також виховання особистої відповідальності за наслідки своєї діяльності.

Саме екологічна освіта, високий рівень її свідомості і культури можуть подолати насильство і налаштувати суспільство, людину на гармонійні міжособистісні відносини та на відмову домінування людини над природою.

До основних завдань освітньої роботи на сучасному етапі реформування системи освіти відносяться:

• поглиблене засвоєння знань з певної галузі біологічної науки або окремих тем;
• виявлення і сприяння розвитку інтересів учнів до окремих природничих дисциплін, розділів, тем;
• забезпечення формування сенсорних рис учнів різного віку;
• створення передумов розвитку креативності як основи науково-дослідницької діяльності;
• забезпечення закладених природою ціннісних орієнтацій як соціального, так і духовного спрямування;
• засвоєння соціальних норм і правил, традиційної спадщини, культурних та статево-рольових стандартів повсякденної поведінки;
• вироблення і використання на практиці елементів превентивної педагогіки;
• формування практичних навичок;
• допрофесійна підготовка цілеспрямованої молоді.

Основними структурними компонентами змісту освіти є:

• глибоке знання природничих наук на рівні новітніх наукових даних про навколишнє середовище;
• вербальні та науково-практичні методи пізнання і орієнтації у навколишньому середовищі;
• сенсорні еталони набуття практичних навичок та елементів креативності в природному і соціальному середовищі;
• уособлення кожною дитиною своєї природо відповідності;
• вміння дітей самостійно робити висновки, узагальнення та вилучення із загальних положень конкретних справ і напрямків своєї діяльності.

Природа і людина, як її частка, взаємопов’язані між собою різноманітними і різносторонніми зв’язками, чим і визначаються здібності дитини. А завдання освіти – сприяти розвитку цих здібностей. Найголовнішим у вирішенні цього завдання є розвиток і формування сенсорних рис на основі вміння слухати, бачити, відчувати, розуміти.

            Головне завдання педагога – зосередження уваги особистості на об’єктах природи, відтворюючи разом з нею образи, форми, завдяки яким поглиблюється і розширюється діапазон почуттів, закладених природою, а значить, формується здоровий глузд (розум).

            Об’єктивізація невідомого у різних видах проблемної ситуації повинна здійснюватися у формі запитань (учня до вчителя). Свобода спілкування, відчуття партнерства у здобутті знань – це і є початкова ланка мислительської взаємодії суб’єкта з об’єктом.

            Обов’язкові складові змісту освіти еколого-натуралістичного спрямування – оволодіння учнями пізнавальними методами, набуття практичних навичок, розвиток емоційно-спостережливих рис, забезпечення умов самореалізації та самовираження.  Виховна функція природничого змісту пов’язана із засвоєнням особистістю елементів екологічної структури; усвідомлення нею цінності здоров’я і здорового способу життя, залежності людини від наявності об’єктів природи та їх стану.